Слоган нового фільму з її участю — «Дива трапляються». Цього року диво сталося і в житті акторки Ірини Кудашової.
19 листопада в прокат виходить різдвяна комедія «S Миколай та загублений лист». У затишному карпатському готелі напередодні свята Святий Миколай і його помічники знаходять дитячий лист, який понад 30 років пролежав непрочитаним. Його написав хлопчик Боря з дитячого будинку. Тепер помічникам потрібно знайти дорослого Бориса, цинічного інвестора, який давно не вірить у дива, і встигнути виправити помилку до свята. Ірина Кудашова зіграла в стрічці Алісу, хитру й емоційну помічницю Миколая.
Проте розмову ми почали не з кіно, а з казки, яка сталася насправді: нещодавно акторці освідчився коханий.
Слоган вашого нового фільму «S Миколай та загублений лист» — «Дива трапляються». Цього року диво трапилося і у вашому особистому житті. З цього і почнемо — з казки, яка сталася не на екрані, а насправді. Озеро Комо — це вже саме по собі як кадр з фільму. Розкажіть, як усе відбувалося. Ви здогадувались, що коханий освідчиться?
За два місяці до того я говорила, як мрію про спільну фотосесію і що дуже хотіла б удвох побувати на Комо. У серпні в мене починалися зйомки в Києві, і ми розуміли, що два місяці будемо на відстані. Тому він вирішив влаштувати сюрприз — поїздку країнами Європи. Я не знала, куди ми їдемо, для мене кожна нова країна була сюрпризом. Коли ми вже опинилися на Комо, коханий сказав, що організував нам спільну фотосесію, як я мріяла, подарував мені сукню, замовив візажиста — усе виглядало як справжня підготовка до зйомки. Я, звісно, розуміла, що під час цієї поїздки може бути пропозиція, але була впевнена, що не на Комо. Він робив усе так, щоб я думала, що це лише зйомка.
Що ви запам'ятали найбільше з тієї миті?
Це найсмішніше — я майже нічого не запам’ятала. У момент самої пропозиції, коли я бачу цю шикарну віллу, як усе прикрашено навколо, його закохані очі, — я була настільки в стані ейфорії, що все здавалося сном. Коханий переживав, що забуде текст, але навіть організатори казали йому, що зазвичай дівчата в цей момент нічого не пам’ятають, тож не обов’язково говорити багато.
Чи встигли поділитися новиною з рідними одразу, чи цей момент якийсь час був тільки вашим із Борисом?
Перш за все я зателефонувала близьким буквально на 30 секунд, щоб розказати новину, а весь вечір ми насолоджувалися живою музикою, смачною вечерею і одне одним.
Ви познайомилися у застосунку для знайомств, а чи вірили самі, що там можна зустріти «того самого»?
Звісно, якщо доля — вона знайде тебе будь-де. З нами стається те, у що ми віримо, ми ж самі будуємо свою реальність. Хтось каже, що в застосунку неможливо зустріти справжнє кохання, і дійсно їхня реальність такою й залишається. А я вірила і знала, що це станеться.
Що в перших повідомленнях чи на першому побаченні дало відчуття, що це щось особливе?
Його бажання відкриватися і пізнавати мене. По-перше, він узагалі не знав, хто я, а я дуже довго приховувала, що маю популярність в Україні. Мені дуже подобалось, як ми пізнавали одне одного, проходили різні тести й розуміли, скільки в нас схожого, як однаково дивимося на одні речі, а це дуже важливо для побудови міцних стосунків.
Борис — людина не публічна і живе за кордоном. Як вам вдається поєднувати відстань, різні графіки, різні світи?
Я насправді амбіверт. Я люблю увагу, нові компанії, знайомства, але водночас хочу побути наодинці, вдома, щоб відновлювати сили. Залежно від настрою, оточення та втоми мені комфортні різні формати спілкування. Тому це, навпаки, ідеально. Я завжди хотіла чоловіка, який буде з іншої сфери, і мені це подобається. Звісно, за рік стосунків він уже так багато дізнався і вивчив про мою сферу, що тепер напряму допомагає мені з кар’єрою, шукаючи різні можливості, записуючи зі мною проби. Коли ми разом, він працює з ноутбуком, тож ми можемо бути не прив’язані до однієї локації, а паралельно подорожувати і відкривати цей світ. Це теж для мене великий плюс.
Що вас найбільше вразило чи здивувало в ньому, коли ви почали дізнаватись одне одного ближче?
Його зрілість і бажання пізнавати. Наскільки він розумний, глибокий, чуйний партнер. Уміє не просто слухати, а чути. І якщо щось мені десь не подобалось — він виправляв це одразу. Щоб бути хорошим партнером, іноді недостатньо просто кохання, і він це прекрасно розуміє: стосунки — це щоденна робота обох. А ще те, наскільки він цікавий співрозмовник: на початку ми спілкувались по 3-4 години, не відриваючись одне від одного.
Чим він відрізняється від людей вашого кола, акторів, знімального середовища?
Спокоєм. Я, наприклад, дуже емоційна, інколи навіть там, де треба бути спокійною. А він якраз чудово балансує. Ми як інь та ян. Це теж дуже подобається в ньому.
Рік стосунків — це вже час, коли пара добре знає одне одного. Що ви встигли зрозуміти про себе завдяки цим стосункам?
За цей рік я зрозуміла, наскільки для мене важливі емоційна близькість і відчуття, що ми команда. Особливо на відстані: іноді звичайна розмова перед сном означає для мене більше, ніж великий подарунок. Ще я вчуся прямо говорити про свої потреби, а не чекати, що кохана людина сама про все здогадається. І помічати турботу в щоденних діях. Ці стосунки допомогли мені краще побачити і те, що робить мене щасливою, і те, до чого я дуже чутлива.
Чи є вже перші думки або мрії про весілля? Можливо, локація, стиль, атмосфера?
Так, і в моїй уяві це вже дуже красива картинка! Мрію про весілля в замку або на віллі біля води — з ніжно-рожевими квітами й трохи казковою атмосферою, як у фільмах про принцес. Хочеться іноді дозволити собі таку дитячу мрію. Водночас я уявляю його камерним: поруч найближчі люди, багато тепла, сміху й можливість розділити цей день із кожним. Конкретну локацію ще обираємо, але настрій уже зрозумілий — ніжний, романтичний і дуже наш.
Італія якимось чином буде присутня у ваших весільних планах, зважаючи на те, де відбулися заручини?
Насправді спочатку ми розглядали весілля на тій самій віллі, де відбулися заручини, — Villa Balbiano на озері Комо. Вона неймовірно красива, і тепер у нас із нею пов’язані особливі спогади. Але потім я зрозуміла, що ми вже маємо звідти прекрасні фотографії, а для весілля мені хочеться іншого місця й нових вражень. Заручини та весілля — це два різні за відчуттями моменти, і хочеться, щоб у кожного була своя атмосфера. Тому Італію ми не виключаємо, але придивляємося й до інших локацій.
Чи змінилося ваше відчуття дому відтоді, як з’явився коханий? Можливо, тепер це не місце, а людина?
Так, хоча для мене відчуття дому завжди було пов’язане насамперед із людьми. З тими, поруч із ким можна бути собою, розслабитися й відчути, що тебе люблять. Раніше це відчуття давала передусім моя родина, а тепер воно є і поруч із коханим. Ми можемо бути в іншій країні чи в незнайомому місті, але коли ми разом, усе довкола стає трохи ріднішим.
Про що ви мрієте зараз, дивлячись у майбутнє з людиною, поруч з якою хочете його прожити?
Мрію зберегти на багато років те, що ми відчуваємо зараз. Побудувати щасливу сім’ю й дивитися одне на одного такими ж закоханими очима. Коли ми були в Лондоні і я знайомилася з його батьками, навпроти нас у ресторані сиділа літня пара. Я пам’ятаю, що не могла відвести від них погляду — стільки ніжності й закоханості було в тому, як вони дивилися одне на одного. Тоді я сказала Борі: «Я хочу, щоб і ми так дивилися одне на одного через багато років». Мені хочеться пронести це почуття крізь усе життя. Мати щасливу сім’ю, бути реалізованою в улюбленій справі й підтримувати одне одного в наших мріях.
Розкажіть про вашу героїню у різдвяній історії «S Миколай та загублений лист». Яка вона?
Я граю Алісу, помічницю Святого Миколая. Вона емоційна, зухвала, хитра й трохи підступна. Її завдання — нагадувати Миколаю про всі дитячі витівки, тож вона завжди знайде аргумент, чому хтось не заслужив на подарунок. А мій колега Любомир, навпаки, вважає, що подарунок заслуговує кожна дитина. Тому виникають постійні суперечки, і разом вони утворюють такий комедійний дует. До того ж між ними є симпатія, хоча Аліса не поспішає це показувати й тримає його у френдзоні. Тож у неї є і гострий характер, і своя романтична історія.
Що особисто вас зачепило в сценарії настільки, що захотілося бути частиною цього проєкту?
Мене зачепила думка, що за непростим характером дорослої людини може ховатися дитина, чиє найважливіше бажання так і не здійснилося. У цій історії це бажання мати родину, бути потрібним і любим. Мені близькі такі теми, а в різдвяній історії вони особливо зворушують. І звісно, мене зацікавила Аліса. У неї є характер, гумор, вона постійно сперечається з Любомиром — у цих стосунках багато простору для гри. Мені сподобалося, як у сценарії поєднуються комедія, казка й дуже зрозуміла людська потреба в теплі.
Фільм про диво напередодні свят виходить у прокат 19 листопада. Що б ви хотіли, аби глядачі відчули, виходячи з кінозалу?
Мені хочеться, щоб глядачі виходили із залу з відчуттям тепла й надії. Щоб після фільму захотілося зателефонувати батькам, обійняти кохану людину або сказати комусь те хороше, що давно відкладали. І щоб трохи повірили в диво — навіть якщо давно перестали його чекати. Адже іноді ми самі можемо стати для когось цим дивом: підтримати, бути поруч, дати відчути, що людина не сама.
Різдвяні фільми часто повертають нас у дитинство. Яка ваша особиста асоціація зі святом Миколая?
Для мене свято Миколая — це передусім дитяче очікування дива, коли засинаєш і думаєш: «А що ж буде зранку?» Мені здається, найособливіше в цьому святі — навіть не сам подарунок, а відчуття, що про тебе пам’ятають і хтось хоче тебе порадувати.
Зараз я й сама люблю робити сюрпризи близьким. Є щось дуже тепле в тому, щоб побути для когось Миколаєм і подарувати це відчуття дива.
Фото: Артем Згоздков, особистий архів Ірини Кудашової
